Останнім часом мені чогось хочеться написати, що Бога нема. І це не в значенні того, що Бога існує. Ні, я вірю в те, що Він є. Але в значенні: що Його нема в нашому житті. Що ми Його не бачимо, не відчуваємо. Що Він десь є далекий і недосяжний для нас. Для мене ці слова не є виразом атеїзму чи якоїсь зневіри. Навпаки, я сподіваюся, що ці мої слова походять зі справжньої віри та глибокого розуміння життя, свого та інших.
Те, що Бог нема складає для мене певну теологічну та практичну проблему. Чи ми взагалі в стані зрозуміти Бога, наблизитися до Нього. Усі ті слова Святого Письма до говорить про близьке спілкування з Богом спричинюють мені біль, адже нагадують про те чого я не маю.
Можливо ми ніколи так насправді і не зустрінемося з Богом. Він є надто для нас. Ми у цьому прагненні хочемо такого чого не можемо осягнути. Можливо для нас є достатньо радіти добрим друзям, любові жінки, праці та вихованню дітей. Тобто любові від творіння для нас є достатньою. Але досвіт святих говорить мені про щось зовсім інші. Інакше для чого скажіть мені тоді йти в монастир чи ставати священиком, якщо ти все одно нічого не матимеш. Я справді вірю в те, що Бог не обмане очікування і сподівання своїх дітей.
З другого боку усе Святе Писання говорить нам про дивовижні речі. Про те як люди спілкувалися з Богом. Не буду дуже сильно сперечатися з тим чи зустрічав я таких людей чи ні. Але досвід Святого Письма десь нагадує мені казку. Але якщо ми приймаємо Його як Слово Боже, то не можемо відносити до Нього легковажно. Отже, все те, що там написано — справжнє.
Єдина проблема що ми можемо неправильно Його розуміємо. Домішуємо своїх фантазій. Видумуємо таке чого там насправді нема. Але в будь-якому разі Святе Письмо засвідчує нам, що віра це боротьба. Це не лише якісь втіхи та радість. Інколи це спокуси та терпіння. Але вона у будь-якому разі говорить нам про позитивний спосіб спілкування з людей з Богом.
Звичайно, у всіх випадках Сам Бог починав це спілкування і відкривався настільки наскільки хтів. Але це все одно не перекреслює того, що люди могли готуватися до цієї зустрічі. Що вони в певній мірі могли розраховувати на неї. Завіт у самій своїй суті — це обіцянка. А обіцяного треба чекати. І у цьому завіті Бога з нами є дуже важливим елемент нашої участі.
Тому для мене таким важливим є питання того, що саме я маю робити для того, щоб зустрітися з Богом. Якими шляхами до Нього йти. Що брати у дорогу. Чого очікувати і що чекати. Для мене це ціла подорож. Я йду щоб зустріти свого Господа.
Це не є вже виконання. Це лише сподівання. А це моє життя — це саме така подорож, у якій я лише знаходжу згадки, сліди, знаки про Того, Кого я люблю.
Тому питання стоїть: як саме пережити цю подорож. Як не піти у іншому напрямку. Як не прийти невчасно.
Усі ці думки турбують мене. І лише у своїх пошуках віри я знаходжу на них відповіді. Тому намагаюся про них писати, не стільки для того, щоб когось вчити, скільки для того, щоб самому не загубити дорогу і не втратити головне.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Не зря написано, что Бог на "небе", т.е. на очень высоком уровне, к которому "поднимаются" в восхождении, в отречении от себя плотского. А на самом деле Он очень близко - стоит только начать делать дела любви. "Приблизьтесь ко Мне (любви), и Я приближусь к вам".
Из переписки с одной девушкой (пятидесятницей) 2007 - Сергей Дегтярь С Инной Цимбал я познакомился через интернет. Я искал девушку, которая меня будет понимать и которая захочет и сможет разделить со мной мою жизненную судьбу вместе в горе и счастье. Я уже не был пятидесятником и сочувствовал доктринам церкви Бога (7 Дня). Я в надежде завёл с ней интернет-переписку и часто звонил ей и мы общались. Но, она помогла мне понять, что я не смогу идти с ней в одной упряжке. Мы расстались. Мои и её взгляды и мой социальный статус противились нашим мечтам и чаяниям.
Она хотела меня спасти от гибели в ереси "законничества" и "субботничества", но, поняла, что говорить со мной бесполезно. А я думал, что действительно не безразлисчен ей. Какой я всё-таки глупый, наивный и доверчивый. Печальный опыт, но, я взял пользу опыта даже в этом. Мне всё равно - будет ли меня кто-то любить или нет. Я уже привык, что должен любить всех, независимо от их отношения ко мне. Она хотела спасти меня от заблуждений, а я хотел лишь только взаимопонимания и того, чтобы меня принимали просто таким какой я есть.